Що відчуває ветеран чи ветеранка після повернення
Вдома на військових чекають близькі, друзі, колеги. Та момент повернення, яким би щемким й довгоочікуваним він не був — це лише перший крок до цивільного життя.
Адаптація військових — тривалий процес, який може тривати до півтора року. Потурбуватись про якісне життя після війни для ветеранів і ветеранок має зокрема суспільство. Психологія ветеранів відрізняється від цивільних, тож задача суспільства — бути відкритими до діалогу про потреби, зміни та відмінності, у якому обидві сторони зможуть бути взаємно почутими.
Однак перш за все наново звикатимуть до співжиття з ветераном його близькі й родичі. Протягом усього періоду служби чоловік чи дружина опікувались побутовими справами, будували стосунки на відстані й відвикли від людини поруч. Спільне життя може стати викликом після повернення ветеранки чи ветерана. Задача близьких — турбуватись про свій стан та роль у цій взаємодії, аби мати змогу якісно налагоджувати стосунки.
Що може переживати людина після повернення з зони бойових дій:
- Відчуття відсутності мети. У війську основна задача — захист країни. Після повернення військовослужбовці можуть втрачати мотивацію, адже доводиться шукати нові сенси.
- Емоційна нестабільність, відсутність радості від того, що раніше тішило, відчуття провини та безнадії. Людина може відчувати перепади настрою, бути дратівливою, мати спалахи гніву. Також може погіршуватися пам‘ять, працездатність та сон, виникати головні болі, тривога й панічні атаки. Якщо ветерану або ветеранці довго не вдається дати раду емоціям, варто звертатись до фахівця з психічного здоров‘я. У 20% людей, які пережили травматичну подію, може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). З цими допоможе впоратись психотерапія та медикаментозне лікування.
- Втрата ідентичності. Після досвіду бойових дій, злагодженої роботи в команді побратимів і посестер, у цивільному житті людина може відчувати, що втратила себе, адже тепер їй немає місця в підрозділі, поміж тих, кому вона довіряла. Водночас після паузи в цивільній роботі може виникнути відчуття відірваності від сфери.
- Гіперзбудливість, настороженість, перенесення звичок з фронту в цивільне життя. В умовах бойових дій ці навички допомагають вижити.
- Проблеми з фізичним здоров‘ям внаслідок травм та тривалого виснаження організму.
Всі ці стани, що можуть спіткати після повернення ветерана або ветеранку — наслідки адаптації до умов служби та травматичних подій. Окрім того, на внутрішні переживання накладаються зовнішні фактори. За результатами дослідження Українського ветеранського фонду «Образ ветерана», військові після повернення можуть стикатися з:
- Труднощами в отриманні медичної допомоги.
- Відсутністю інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для людей з інвалідністю.
- Проблемами в оформленні соціальних пільг.
- Конфліктами у сім‘ї.
- Нерозумінням суспільства.
- Відсутністю роботи або складним пошуком роботи.
- Невідповідністю військового досвіду до цивільного життя.
Також після повернення з фронту деякі ветерани й ветеранки можуть зловживати наркотиками або алкоголем, щоби допомогти собі пережити труднощі, порушувати закон, або ж бути схильними до самогубств. У цих випадках необхідно звертатись до фахівців з психічного здоров‘я.
Чому адаптація до мирного життя складна
Коли військові повертаються в цивільне життя, вони можуть відчувати себе відірваними від реальності, розгубленими, їм доводиться адаптуватись до нових правил.
Соціальна адаптація до мирного життя — це перш за все задача суспільства. Військові проходять крізь безліч травматичних подій, часто отримують фізичні травми. Окрім того, служба — це переживання екзистенційних досвідів, на межі життя і смерті, поруч з іншими людьми. Побратими й посестри за короткий період стають рідними, тож завершення служби може бути травматичним ще й через розлуку з підрозділом, відчуття, що людина «зрадила» своїх або просто нестачу спілкування з тими, хто розуміє найкраще.
Психоемоційний стан ветерана чи ветеранки може змінюватися. Перші місяці після повернення людина не може адаптуватись до цивільних умов навіть фізично, адже тіло досі пам‘ятає обмеження під час бойових дій.
Після пережитих травматичних подій відбувається переоцінка цінностей, ставлення до життя, хтось стає більш відчуженим і замикається у собі, а хтось навпаки — звертається до духовних практик, відчуває посттравматичне зростання. Від того, як родина й суспільство ставитиметься до ветерана чи ветеранки, залежить подальше відновлення.
Адаптація військових може затягуватись, якщо вона триває понад півтора року, варто звертатись до фахівця з психічного здоров‘я, адже це може свідчити про розлад адаптації.
Роль суспільства в адаптації
Після звільнення зі служби військові потрапляють в цивільне життя, яке здебільшого складається зі структур, організацій, сфери послуг, роботи — це безліч точок дотику з цивільними. Суспільство має бути готовим до повернення ветеранів з війни, адже вони заслуговують на повноцінні умови для інтеграції й підтримку.
Інклюзивні простори
Для адаптації людей з інвалідністю організаціям, установам, сервісу та транспорту потрібно подбати про інклюзивні простори: відсутність порогів, зручні дверні ручки, пандуси, широкі двері для колісних крісел, адаптовані вбиральні, справні ліфти. Люди з порушеннями зору потребують дубляжу необхідної інформації шрифтом Брайля, тоді як людям з порушеннями слуху потрібен доступ до текстового дубляжу звукових повідомлень.
Доступ до якісної медичної та психологічної допомоги
Це дуже важливий пункт у адаптації ветеранів та ветеранок, враховуючи вплив, який військова служба чинить на їх психічне та фізичне здоров’я.
Соціальні гарантії, пільги та виплати
Мають бути доступні ветеранам і ветеранкам, за зрозумілими та прозорими механізмами оформлення.
Отримання житла
Тоді як держава поки що не може забезпечити житлом усіх військових, орендодавці мають з повагою і розумінням ставитись до орендарів-ветеранів чи ветеранок.
Фінансова й психологічна підтримка
Її потребують і сім‘ї ветеранів та ветеранок. На партнерів і партнерок, дітей, батьків звертають увагу рідше, аніж на тих, хто служив. Якщо у вашому оточенні є люди, чиї близькі повернулись з війни — підтримуйте контакти з ними, будьте готові до розмов й допомоги.
Професійна підготовка і можливість працевлаштування
Реінтеграція ветеранів зокрема стосується й адаптації до роботи. Ветеран чи ветеранка можуть повернутись зі служби на попередню посаду чи знайти нову роботу — працедавцям важливо забезпечити комфортні умови без дискримінації.
Повага суспільства
Негативне ставлення до військових неприпустиме, але скандали в інфопросторі, де людей у військовій формі просять покинути заклад або захід, свідчать, що не всі готові приймати ветеранів, як частину суспільства. Завдяки військовим ми можемо продовжувати жити цивільне життя, працювати, відпочивати, будувати сім‘ю. Дотримання хвилини мовчання о дев‘ятій ранку, зупинка авто та пішоходів поблизу траурного кортежу, підтримка волонтерських зборів та акцій — ці дії допомагають людям відчувати єдність та повагу до тих, хто захищає країну.
Під час спілкування з ветеранами й ветеранками дотримуйтесь звичайного такту та етики, говоріть з повагою, можете подякувати за службу, підтримати розмову на тему, яка цікава людині, й вислухати без тиску. Досвід бойових дій не визначає людину, хоча і є вагомою частиною її життя, може впливати на подальшу адаптацію до цивільного простору.
Як родина може підтримати ветерана чи ветеранку
Деякі наслідки служби, з якими стикаються ветерани, впливатимуть на рідних, друзів, сім‘ю. Партнер або партнерка (чи інші близькі родичі та друзі) можуть навчитися розбиратися в наслідках, убезпечити себе та допомогти близькій людині пройти адаптацію швидше і комфортніше.
Після повернення може виникнути проблема домашнього насильства. Словесні приниження, критика, залякування — це ознаки психологічного насильства. Людина також може вдаватись до фізичного, сексуального, економічного та інших видів насильства. Якщо агресія партнера приводить до насильства, це створює небезпеку для здоров‘я і життя.
Якщо до вас застосовують насильство, заручіться підтримкою близьких та убезпечте себе, дітей або інших родичів, яким можуть завдати шкоди. Подбайте про власну безпеку, якщо можливо — поговоріть з партнером та залучіть до допомоги відповідні служби. До прикладу БФ «Веста» працює з військовими та ветеранами й має в розпорядженні чотири мобільні бригади (в Київській, Вінницькій та Черкаській областях), що складаються з психолога, соціального працівника та юриста. Вони можуть приїхати до вас за попередньою домовленістю, надати першу психологічну допомогу, проконсультувати щодо подальшої роботи з фахівцями, допомогти отримати соціальну та юридичну допомогу.
Пам‘ятайте, що ветеран чи ветеранка, які вчиняють насильство, має право на допомогу, водночас ви також маєте право вберегти своє здоров‘я та життя.
Що робити, коли зв’язок із близькими втрачається
Війна змінює усіх нас, а досвід стосунків чи дружби на відстані може не витримати перевірку. Людина повертається з фронту з новими навичками, знаннями, цілями та цінностями, серед яких, на перший погляд, близьким місця немає. Родичі та друзі можуть відчувати відсторонення близької людини, ветеран чи ветеранка можуть більшість часу говорити про побратимів або посестер, розповідати про війну, або навпаки — закриватись у собі й не спілкуватися, шукаючи приводів втекти від розмови. Буває і так, що ветеран чи ветеранка хоче залучити близьких до свого життя, але просто не знає, як. Цінності могли змінитися, а діалог про ці зміни може бути важко розпочати.
Для тих, хто чекав і підтримував, таке ставлення може бути образливим. Водночас і вони також змінились — домашні звикли жити самостійно, опікуватись побутовими й фінансовими питаннями, відпочивати інакше, наповнювати своє життя спілкуванням з іншими людьми, маючи лиш нечасті зустрічі з тим, хто воював. Хтось може більше йти назустріч, хтось — менше, але налагодження нового контакту — задача обох сторін.
Близьким важливо бути терплячими й пам‘ятати, що побратими й посестри — важливі люди в житті ветерана чи ветеранки. Водночас ви все ще лишаєтеся чоловіком чи дружиною, братом чи сестрою, батьками чи дорослими дітьми, друзями й приятелями, і все ще можете дати тепло своєї підтримки й спілкування. Ви, котрі чекали з фронту, весь цей час тримали простір для людини, давали відчуття, що за нею сумують, хочуть повернення. Якщо ви будували спільні плани, настав час потроху їх здійснювати.
Сходіть разом до того ресторану, про який ви розповідали чоловіку, відведіть дітей на гурток, заплануйте поїздку до родичів, відпустку, ремонт. Все, що ви робите спільно, об‘єднує і дає партнеру відчуття важливості в сім‘ї. Не потрібно хапатися за все й одразу, оберіть найбажанішу і найменш складну дію й почніть з неї.
В побуті домовляйтеся про розподіл обов‘язків зрозумілою мовою. Кажіть: «Ти сьогодні миєш посуд, гаразд?». Людина на війні звикла до коротких наказів, тож не варто мучити її натяками й маніпуляціями. Варто починати залучати ветерана чи ветеранку до побутових справ одразу, не чекайте вдалого часу, або «знаку», який свідчитиме, що людина готова перейняти частину обов‘язків. Системна комунікація — найважливіша частина адаптації.
Спробуйте говорити з людиною про те, що хвилює її та вас, про ваше теперішнє й майбутнє, обговорюйте плани, згадуйте мрії. Уникайте прямих розпитувань про війну, водночас дайте відчуття, що ви поруч і можете послухати в будь-який момент. Ви можете поставити просте запитання: «Я пам‘ятаю, раніше ти любив смажену картоплю, ти хочеш, щоби я посмажила її на вечерю, чи оберемо щось інше?» Уточнюйте, як змінилися вподобання й бажання людини, й водночас розповідайте, як змінилися ви. Без звинувачень, жалю й розпачу.
Якщо ж ви повернулися з війни й відчуваєте, що вдома все не так, спробуйте згадати, що тримало вас поруч з цими людьми. Подумайте й про те, яка роль тепер буде вашою — вдома, серед друзів, у суспільстві. Важливо знайти шлях до усвідомлення нової ідентичності та побачити сенс у новому статусі ветерана чи ветеранки. Можна волонтерити, працювати на військо в тилу, підтримувати свій підрозділ, або ж навпаки — влаштуватись на цивільну роботу й почати втілювати задуми, які були у вас ще до війни. Важливо оточувати себе однодумцями, до прикладу, долучитись до ветеранських спільнот на кшталт Veteran Hub, однак знаходити час і на себе. У стабілізації психічного стану допомагає режим дня й фізична активність. Корисна також медитація, практики рефлексії, ведення щоденника, відновлення хобі або пошук нових захоплень, спільна діяльність з близькими, друзями або побратимами й мистецькі практики. Після пережитого досвіду може хотітись висловити його в тексті, або зобразити на полотні. Будь-яка творчість доречна, і є документуванням пам‘яті війни, а ще — може допомогти пережити й відрефлексувати цю частину життя.
За потреби звертайтесь до психолога чи психотерапевта, це не ознака слабкості, а нормальна практика турботи про психічне здоров‘я. Ці фахівці допоможуть пройти шлях адаптації та віднайти себе.